Магнітотерапія
В основі фізіологічної та лікувальної дії магнітних полів лежать фундаментальні фізичні закони. У процесі впливу МП на тканини організму людини в них виникають електричні струми; внаслідок переорієнтації біологічних макромолекул, що знаходяться в іонізованому стані, і вільних радикалів, а також зміни фізико-хімічних властивостей водних систем організму. Відбуваються зрушення в швидкості біохімічних та біофізичних процесів. Магнітна переорієнтація рідких кристалів, які є основою клітинних і цитоплазматичних мембран, впливає на проникність цих мембран і специфічні функції клітини.
Магнітне поле викликає наведення електричних струмів (е.р.с. індукції) в провідниках, що перетинають його силові лінії (ефект Холла). Е.р.с. індукції виникає при переміщенні провідника в ПМП, а також у провідниках, що у спокої, під дією ЗМП і ІМП. Рідкі середовища організму мають високу електропровідність. У них відбувається наведення е.р.с. індукції під дією зовнішніх магнітних полів. Слабкі електричні струми, що виникають, під дією ПМП в рухомих біологічних рідинах, що перетинають магнітні силові лінії (кров у кровоносних судинах, лімфа), а під дією ЗМП і ІМП і в біологічних рідинах, що у спокої, багато в чому визначають лікувальний ефект магнітних полів. Іншим важливим фізичним явищем, що пояснює біотропний вплив магнітних полів, є так званий магнітомеханічній ефект Лоренца. Сутність його полягає у виникненні механічних сил взаємодії (тяжіння або відштовхування) між магнітним полем і рухливим електричним зарядом, що перетинають його силові лінії. Залежно від напрямку руху електричного заряду він або втягується, або виштовхується з магнітного поля.
Магнітомеханічна взаємодія виникає внаслідок наявності у рухливого електричного заряду власного магнітного поля. Це фізичне явище реалізується на рівні живого організму за рахунок виникнення механічних сил, що викликають структурно-функціональні зміни на всіх рівнях (атомарному, молекулярному, субклітинному, клітинному, тканинному), де протікають елементарні і біоелектричні процеси. Під дією зовнішніх магнітних полів відбувається зміна конфігурації електронних хмар неспарених валентних електронів, що мають нескомпенсований магнітний момент. Це призводить до зміни фізико-хімічних властивостей атомів, що містять неспарені валентні електрони. У біологічних макромолекулах, де є такі атоми, виникають конформаційні зрушення, що можуть стати причиною підвищення або зниження специфічної активності, що є властивістю цих макромолекул. Зокрема, магнітне поле активує ферменти (К-Na - залежну АТФ-азу, трипсин, карбоксідісмутазу, РНК-полімеразу), змінює спорідненість активного центру адрено-рецепторів міокарда і периферичних судин до адреналіну, стимулює всі внутрішньоклітинні біохімічні реакції вільно-радикального типу. Під дією магнітного поля прискорюється транспорт електрона по ланцюгу дихальних ферментів (цитохромів) в мітохондріях, що призводить до посилення процесів окисного фосфорилювання і накопиченню АТФ всередині клітини. За рахунок механізму конкурентного інгібування при цьому гальмується гліколіз, відбувається залуження тканин. Лужна реакція пригнічує запальний процес. Магнітомеханічній ефект реалізується на рівні електрично активних клітин і тканин: нейронів і нервових волокон, структур центральної та периферичної нервової системи, м'язових клітин поперечно-смугастого і гладкого типу. Під дією зовнішніх магнітних полів виникають оборотні структурні зміни мембран нервових і м'язових клітин як матеріальних носіїв слабких біострумів деполяризації і реполяризації, які є джерелом біомагнітних полів (пондеромоторний ефект). Це супроводжується зміною мембранної проникності, напрямку і швидкості течії багатьох біохімічних реакцій, що каталізуються ферментами, фіксованими на клітинній мембрані. Відбуваються виразні зміни в діяльності нейронів кори головного мозку і підкіркових ядер (гіпоталамус, таламус), ретикулярної формації стовбура з формуванням переважно гальмівних реакцій, гальмуванням активності нейронів ретикулярної формації, придушенням адренергічної активності ЦНС і стимуляцією парасимпатичних відділів гіпоталамуса.
Периферичний відділ нервової системи відповідає на магнітотерапевтичний вплив підвищенням порога збудження рецепторів покривних тканин різних видів чутливості, в особливості больових рецепторів, прискоренням проведення імпульсу по висхідним і спадним нервовим провідникам. Для досягнення всіх компонентів лікувальної дії магнітних полів курс магнітотерапії повинен бути тривалим. Кожна наступна процедура в ході курсу підвищує і посилює досягнуті результати. Лікувальні ефекти, отримані після курсу з 8-12 процедур, стійкі та довго зберігаються (до 3-6 місяців). Магнітотерапія відноситься до числа найбільш щадних і легко переносних методів фізичного лікування. Не викликаючи помітних суб'єктивних відчуттів, зрушень центральної гемодинаміки, теплових ефектів, магнітотерапія може широко застосовуватися у хворих похилого віку, дітей, при важкій супутньої соматичної патології. Магнітотерапія натуральна і близька до суті людського організму, до того природного фізичного середовища, в якому організм перебуває з моменту зачаття. Магнітні поля добре поєднуються і комбінуються в лікувальному процесі з іншими фізичними факторами. Дія цих чинників у ряді випадків значно посилюється (лазерне випромінювання, ультразвук, лікарський електрофорез, імпульсні струми). Вплив низькочастотним МП не супроводжується у більшості хворих будь-якими відчуттями та іншими реакціями, тому дозування впливу проводиться шляхом урахування розміру індукції в мілітеслах (мТл) і тривалості процедури у хвилинах.
Протипоказання до застосування: індивідуальна непереносимість впливу МП, схильність до кровотеч, брадикардія, серцево-судинна недостатність III стадії, гіпертонічна хвороба III стадії, судинні дистонії за гіпотонічним типом, гострі гнійні захворювання, злоякісні новоутворення, вагітність, системні захворювання крові, алкогольна інтоксикація.
