Інтерференцтерапія - лікувальне застосування низькочастотного (1-100 Гц) "биття", частота якого може бути постійною протягом процедури або періодично змінюватися в обраних межах. "Биття", які представляють собою серії середньочастотних коливань струму, утворюються всередині тканин організму в результаті інтерференції (додавання) двох вихідних струмів середньої частоти, які підводяться до поверхні тіла за двома роздільним ланцюгами і відрізняються по частоті.
Вихідні струми, які є середньочастотними (3850-4000 Гц), легко долають опір епідермісу, не викликаючи значного збудження поверхневих тканин і неприємних відчуттів під електродами. У той же час "биття", що з них утворюються, надають збудливу дію на рухові нерви і м'язові волокна, що викликає посилення кровообігу, активацію обміну речовин і зменшення болю у зоні впливу. Інтерференційні струми, які справляють менш інтенсивну збудливу дію, ніж постійні струми, використовують при захворюваннях периферичної нервової системи, в основному в підгострій стадії процесу.
Провідна роль у механізмі лікувальної дії Інтерференцтерапії належить поліпшенню периферичного кровообігу. Воно проявляється нормалізацією патологічно зміненого тонусу магістральних артерій і капілярного русла, збільшенням числа діючих колатералей, поліпшенням мікроциркуляції. У механізмі розширення периферичних судин основне значення мають пригнічення інтерференційними струмами симпатичної ланки вегетативної нервової системи і посилене виділення під час процедури вазоактивних речовин. Крім того, струми викликають м'язові скорочення, надають своєрідну масажну дію, наслідком яких може бути і поліпшення периферичного кровообігу і лімфовідтоку.
Стимуляція кровообігу призводить до місцевого підвищення температури, поліпшення постачання тканин киснем та усунення їх аноксеміі, швидкому виведенню токсичних обмінних продуктів, активізації діяльності ретикулоендотеліальної системи. При Інтерференцтерапії рН тканин зміщується в лужний бік, що сприятливо позначається на перебігу запального процесу. Інтерференційний струм, на думку ряду авторів, має бактерицидні або бактеріостатичні властивості. Йому притаманне також трофіко-регенераторна дія.
Показання до застосування Інтерференцтерапії: захворювання нервової системи (неврити, невралгії, неврологічні прояви остеохондрозу хребта, каузалгії, фантомні болі, нічне нетримання сечі та ін); захворювання серцево-судинної системи (гіпертонічна хвороба I і II ст., вегетосудинна дистонія, атеросклеротичні оклюзії судин кінцівок, варикозне розширення вен, тромбофлебіту наслідки та ін); травми опорно-рухового апарату, артрити, артрози, контрактури суглобів, остеохондропатії; захворювання шлунково-кишкового тракту з переважанням порушень моторики; запальні захворювання придатків матки; деякі шкірні захворювання та ін.
Техніка та методика Інтерференцтерапії.
Пацієнт під час процедури розташовується сидячи або лежачи, в залежності від характеру захворювання і локалізації впливу. Для проведення Інтерференцтерапії використовують металеві електроди (дві пари) з тонкими гідрофільними прокладками. При найбільш широко вживаному стабільному способі впливу електроди встановлюють так, щоб електричний струм від них перехрещувався в ділянці патологічного вогнища або зацікавлених структур (тканин). Впливати можна і на зони Захар'їна-Геда, відповідні сегментарні зони, на окремі симпатичні вузли або за трансцеребральною методикою. Користуються також і рухомим (кінетичним) способом Інтерференцтерапії, при якому два з чотирьох електродів під час процедури переміщують по тілу хворого, що дозволяє впливати на великі шкірні поверхні.
Силу струму при проведенні Інтерференцтерапії дозують за його щільністю на електродах і за відчуттями хворого. Пацієнт повинен відчувати почуття глибокої, достатньо сильної, але приємної вібрації при частотах, що ритмічно змінюються, або відчувати "повзання мурашок" - при постійній частоті. При цьому слід пам'ятати: чим більш інтенсивні хворобливі явища, тим слабше повинно бути дозування струму. У гострій стадії захворювання використовують зазвичай струм меншої сили, а в хронічних випадках - струм більшої сили. Через звикання тканин до інтерференційного току під час процедури необхідно постійно збільшувати силу струму в міру зменшення його відчуття.